Особливості гематологічних та імунних порушень при комбінованому лікуванні хворих на рак грудної залози з ризиком розвитку пізніх променевих ушкоджень

Анотація

Актуальність. Рак грудної залози (РГЗ) є найрозповсюдженішою формою злоякісних новоутворень серед жіночого населення України. Широке використання променевої терапії в лікуванні РГЗ, поряд із підвищенням ефективності лікування, неминуче призводить до зростання ймовірності виникнення ранніх та/або пізніх променевих ушкоджень (ППУ), що висуває перед науковцями завдання детального вивчення зазначеної проблеми та пошуків шляхів профілактики розвитку ППУ. Реакція організму на розвиток злоякісного новоутвору та на протипухлинне лікування значною мірою зумовлена станом гомеостатичних механізмів, у регуляції яких одну з ключових ролей відіграє імунна система. Особлива увага останнім часом сфокусована на значенні імунних запальних відповідей у патогенезі ППУ в онкологічних хворих. Усе вищезазначене зумовлює актуальність пошуку диференціального підходу до проведення імунокорегуючої терапії як профілактики розвитку ППУ. Мета роботи – визначення особливостей змін гематологічних показників та субпопуляційного складу лімфоцитів при проведенні імунокорегуючої терапії для профілактики розвитку ППУ у хворих на РГЗ. Матеріали і методи. Було обстежено 55 хворих на РГЗ. Хворі були розподілені на групи: 1-ша група порівняння (n=13) – хворі на РГЗ з ризиком розвитку ППУ, яким проводилась стандартна терапія, 2-га основна група (n=15) – хворі на РГЗ з ризиком розвитку ППУ, яким на тлі стандартного лікування проводилась імунокорегуюча терапія. Контрольну групу (n=27) склали хворі на РГЗ без ризику розвитку ППУ. Групи були співставлювані за віком та стадією захворювання. Результати. Проведення імунокорегуючої терапії сприяло підвищенню кількості еритроцитів, рівня гемоглобіну, CD19+-, CD3+CD8+-лімфоцитів, NK-клітин, СРБ, ІЛ-6, ІЛ-2 та ФНП-α у хворих основної групи. У хворих групи порівняння після лікування виявлені більш низькі рівні еритроцитів, гемоглобіну, лімфоцитів, відносної кількості СD8+-Т-лімфоцитів, СD19+-В-лімфоцитів та більш високі рівні відносної кількості еозинофілів, моноцитів, нейтрофілів, рівнів цитокінів та СРБ у порівнянні з показниками хворих, яким проводили імунокорегуюче лікування. У хворих на РГЗ основної групи проведення імунокорекції зменшує системні зміни, які можуть сприяти розвитку пізніх променевих ушкоджень та рецидивуванню онкологічного процесу. Включення імунокорегуючої терапії з використанням гормону мелатоніну позитивно впливало на гематологічні та імунні показники хворих. Висновки. Проведення імунокорегуючої терапії у хворих з ризиком розвитку ППУ оптимізувало імунні та гематологічні показники: сприяло підвищенню кількості еритроцитів в 1,25 рази, рівня гемоглобіну в 1,6 рази, CD19+- (1,5 рази), CD3+CD8+-лімфоцитів (1,1 рази), та зниженню NK-клітин (у 1,77 рази), СРБ у 2,19 рази, ІЛ-6 у 1,8 рази, ІЛ-2 у 2,13 рази та ФНП-α у 3,22 рази. Виявлено, що у хворих на РГЗ з можливістю розвитку ППУ без проведення імунотерапії після лікування спостерігали більш низькі рівні еритроцитів (в 1,15 рази), гемоглобіну (1,13 рази), лімфоцитів (1,3 рази), відносної кількості СD8+-Т-лімфоцитів (1,4 рази), СD19+-В-лімфоцитів (6,5 рази) та більш високі рівні відносної кількості еозинофілів, моноцитів, нейтрофілів, рівнів цитокінів (у 1,5 рази) та СРБ (у 2,1 рази) у порівнянні з показниками хворих, яким проводили імунокорегуюче лікування. Призначення імунокорегуючої терапії мелатоніном у добовій дозі 9 мг під час проведення променевого лікування хворим на РГЗ з ризиком виникнення ППУ приводило до нормалізації гематоімунних показників та значного зниження системної запальної реакції.