Сцинтиграфія з 99mTc-пертехнетатом у діагностиці променевих уражень слинних залоз після лікування папілярної карциноми щитоподібної залози

Анотація

Актуальність. Проблема діагностики і лікування променевих уражень слинних залоз залишається актуальною в зв’язку із широким застосуванням радіойодотерапії високодиференційованих форм раку щитоподібної залози. Найбільш інформативним методом оцінки функції слинних залоз є сіалосцинтиграфія з 99mTc-пертехнетатом. Кількість публікацій, присвячених застосуванню сіалосцинтиграфії обмежена, а питання визначення взаємозв’язків між клінічними, морфологічними та функціональними характеристиками слинних залоз після радіойодотерапії досі залишаються дискусійними. Мета роботи – вивчення ступеня і характеру функціональних порушень великих слинних залоз, що виникали у пацієнтів після радіойодотерапії тиреоїдних карцином, із використанням методу сіалосцинтиграфії з радіофармпрепаратом 99mTc-пертехнетатом та визначення чинників, що впливали на вираженість цих порушень. Матеріали і методи. Методом динамічної сіалосцинтиграфії з 99mTc-пертехнетатом [ 99mTcO4 – ] досліджували функцію слинних залоз у 30 пацієнтів з папілярною тиреоїдною карциномою після радикальних хірургічних втручань та терапії радіоактивним йодом, що спричинила розвиток хронічного променевого сіалоаденіту. Результати отриманих досліджень порівнювали з клінічними даними. Результати та їх обговорення. За даними сіалосцинтиграфії у пацієнтів із клінічними ознаками хронічного променевого сіалоаденіту відзначали глибокі розлади секреторної, екскреторної та концентраційної функції великих слинних залоз, що мали значну індивідуальну і топографічну варіативність. В більшості випадків слинні залози уражувалися нерівномірно: на тлі зниження або повної втрати функції однієї чи декількох з них, в інших залозах виникали компенсаторні зміни. Ознаки декомпенсації проявлялися в зниженні секреторної та концентраційної здатності всіх великих слинних залоз були більшими для коефіцієнта екскреції – 50,0±4,6% пацієнтів, у порівнянні зі зниженим коефіцієнтом секреторної активності – 30,0±4,2% пацієнтів та коефіцієнтом концентрації – 20,8±3,7% пацієнтів. Екскреторна функція слинних залоз страждала найбільшою мірою, медіанне значення коефіцієнта екскреції склало 0,690 (0–0,855) (норма 0,99–1,02). Медіанне значення коефіцієнта секреції знижувалося до 1,015 (0,630–1,2) (норма 1,21–1,26). Характер і вираженість зміни індексів сіалосцинтиграфії не залежали від стадії основного захворювання і дози застосованого 131I. Висновки. Розвиток променевого сіалоаденіту у пацієнтів, що пройшли радикальне лікування з приводу тиреоїдних карцином, призводить до стійких функціональних порушень з вираженими клінічними проявами. Динамічна сіалосцинтиграфія 99mTc-пертехнетатом дозволяє об’єктивізувати характер цих функціональних змін, визначити оптимальну терапевтичну програму та оцінювати ефективність лікування.